Еліта в сучасній Україні. Віталій Раєвський

Віталій Раєвський, генерал-майор, член Номінаційного комітету проекту "Нові лідери України"

В еліту входять люди, які довели своїми діями уміння ставити суспільне вище особистого та володіють високими моральними і інтелектуальними якостями.

Протягом всієї історії людства пробивала собі дорогу тенденція розширення можливості увійти в еліту найобдарованішим особистостям. Слід відзначити, що в сучасній Україні є ще одна передумова: наявність грошей та влади. Людям в суспільстві живеться краще тоді, коли влада формується з професійної, законослухняної та патріотично налаштованої еліти.

Роль еліти особливо зростає в перехідні періоди розвитку суспільств, що стосується й України на її нинішньому етапі.

Еліта в Україні ділиться на ту, що «керує», і на ту яка «гідна керувати», але її не допускають до влади. Так буде до того часу, поки не стануть законослухняними уряд, депутати і громадяни.

Розпочався процес  творення громадянського суспільства, його норми і принципи повинна формувати наша політична та управлінська еліта спільно з усіма громадянами держави. Не варто сподіватися, що Америка чи Євросоюз побудують нам демократичну державу. Це справа нашого народу, нашої еліти. Саме вони повинні подбати, щоб наші діти й онуки були державницьким народом.

Більша частина сучасної української політичної та управлінської еліти серйозно переймається лише особистим збагаченням. «Верхи» до певної міри консервують наше суспільство, стримують інноваційні процеси. Адже інновації творить науково-освітянська еліта, яка  в Україні не в пошані і ледь виживає.

У нас інтелігенцію «опущено» так, що далі нікуди, з нею ніхто не рахується. Вчителів, медиків, науковців приречено на злидні. Інтелектуальний капітал до такого низького рівня не доводить жоден уряд – навіть у традиційно бідних країнах.

В Україні громадяни живуть своїми інтересами, управлінська і політична еліта – своїми! Виникає питання: «Хто кого і для кого обирає?»

У парламенті відстоювання депутатами громадських інтересів не завжди адекватне їхнім передвиборчим гаслам. Приблизно так поступають і політичні партії – середовище формування політичної еліти.

Критики на адресу уряду і депутатів багато. Громадяни їх обирали і вони повинні перед ними звітувати за виконання обіцяного. Проте у нас в державі не вироблено механізмів відповідальності політичної еліти перед суспільством і це найбільше шкодить розвитку України. Ніхто ні за що не відповідає і ні про що не звітує перед народом.

Негативними якостями нашої еліти є набуття нею формальних ознак елітності: наукові ступені і звання, купівля «благородних» титулів, демонстративна релігійність, отримання політиками церковних нагород…  Це має бути, але за заслугами, а не купівлею чи тиском на відповідні структури.

Реформи, що здійснюються правлячою елітою, пов’язані з великими втратами. Від наслідків такого реформування постраждала більшість населення, виграв лише «верхній шар» суспільства.

Характерною рисою сучасної української еліти є не тільки ідеологічні розбіжності між різними її фракціями, але й наявність істотних регіональних розходжень, а це шкодить консолідації суспільства, вирішенню завдань державотворення.

Щодо опозиційної еліти, то вона має таке ж коріння, як і еліта владна. Вона поки що нічого путнього ще не запропонувала. Одні гасла та галасливе протистояння.

Не можна сказати, що еліти у нас зовсім немає. Вона є, але її якісні характеристики не відповідають високим потребам державотворення. Еліта і народ в сучасній Україні варті одне одного – ніхто не кращий і ніхто не гірший.

Для побудови національної незалежної держави потрібна консолідація нашого народу навколо своєї власної еліти – цієї совісті нації.

Формування еліти – дуже відповідальна справа. На вирішення її повинні працювати школи, ВУЗи, урядові інститути.

Елітою автоматично не стають навіть ті, хто зосереджує в своїх руках велику владу. Влада дає владу, але не елітарність.

Еліта є результатом саморозвитку соціальних груп, розумом і сумлінням нації.

Народжується елітарна особистість в муках праці, маючи для цього ще й «іскру Божу». Визначні вчені, політики, митці, письменники не могли б з’явитися там, де не було науки, політики, мистецтва.

Критерії відбору еліти теж мають існувати, інакше вона може набути кастової замкнутості та консерватизму.

Необхідність оновлення еліт, та якою вона повинна бути.

На прийняття рішень сучасною правлячою елітою України найбільший вплив мають:

-          Фінансово-промислові групи (олігархи),

-          США (в особі їх керівництва і бізнес-структур),

-          Росія (в особі її керівництва і бізнес-структур),

-          Силові структури і політичні партії.

-          Представники наукової і творчої інтелігенції.

Нажаль, наукова і творча інтелігенція аж на останньому місці.

Це велика тривога і для суспільства і для правлячої еліти. Мине якийсь час, і за таких умов України як суверенної держави може не стати. Невже уроки історії нічому не вчать? Чому не робити відповідних висновків? Радянський Союз як імперію знищила деградуюча партійна еліта.

Наша нинішня правляча еліта здебільшого є колишньою номенклатурою, що після 1991 року досить легко змінила гасла і в такий спосіб зберегла реальну владу. Вона не зацікавлена в появі справжніх демократичних інститутів, у проведенні позитивного економічного, політичного та адміністративного реформування.

Отже потрібно врахувати, що ротація еліти на всіх рівнях – перший і найважливіший аргумент нашого шляху до демократії, до громадянського суспільства.

Важливим завданням оновлення української еліти - є підвищення рівня її громадської компетентності.

Потрібно виробити нову ідеологію спрямовану на модернізацію адміністративної культури та підвищення особистої відповідальності з орієнтацією на служіння державним і громадським інтересам.

Еліті повинні бути притаманні почуття гідності, любові до своєї землі, народу, держави.

Такі високі чесноти можуть формуватися лише за умов єдності народу та його еліти.